м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27

Метро Університет

 

facebook  instagram

ХАЙ БУДЕ ЄДИНОЮ УКРАЇНА

ХАЙ БУДЕ ЄДИНОЮ УКРАЇНА

На однім з запасних залізничних шляхів невеличкого міста Фастів на Київщині стоїть старовинний, доволі скромний вагон. До нього люди заходять не так вже й часто. І величезних валіз із собою вони не несуть. Це вагон –музей. У часи визвольних змагань він був штабним вагоном самого Симона Петлюри. І саме у ньому ще за два тижні до 22 січня було підписано попередні умови про воз’єднання Української Народної республіки та Західно-Української Народної Республіки. А вже потім 22 січня відбулася славетна злука на Софійській площі, яку ми згадуємо сьогодні.
Довгим та важким був путь до єдності Східної та Західної України. Ще у часи середньовіччя Київська Русь втратила Єдність. І могутня Галицько-Волинська держава Данила Галицького зрештою також розпалася і у чотирнадцятім сторіччі була загарбана Польщею і Литвою. Не має сенсу заглиблюватися у загально відомі героїчні і трагічні сторінки нашої історії Нагадаємо лише, що наприкінці вісімнадцятого сторіччя більша частина України опинилася у складі Російської імперії, а західні регіони такі як Галичина, Буковина, Закарпаття опинилися у складі австрійської монархії Габсбургів, яка пізніше трансформувалася у Австро-Угорщину. Тобто на початок 1919 року Західноукраїнські землі були відірвані від України вже більш, ніж пів тисячоліття.
І усе ж, коли впали старі монархії українці потягнулися одне до одного.
Ситуація і тоді, як ми знаємо, була більш, ніж важкою. Супротивники тіснили молоду Українську державу з усіх боків. І єдність України, проголошена 102 роки тому, протрималася дуже мало. Зрештою Україну знов було поділено між СРСР та Польською республікою. Та зерна, посіяні у 1919 році не пропали і зійшли новим, і сподіваймося, остаточним, об’єднанням України. Якім би важким не був вік двадцятий, але єдність Україна собі повернула саме у його роки.
Єдність нам дуже потрібна зараз. І не лише єдність суто політична, що не викликає сумніву. Необхідно, аби усі громадяни України незалежно від своїх політичних поглядів, етнічної чи релігійної приналежності бачили у своїм сусіді саме свого співвітчизника, а не ворога, якого треба перемагати або «перевиховувати». Нажаль, у нас є дуже сумний досвід таких конфліктів. Бо із часів найдавніших головною проблемою і небезпекою для нас завжди були саме внутрішні конфлікти. І Київська Русь, і Гетьманщина загинули у першу чергу через чвари керманичів та братовбивчі конфлікти. Нажаль, і це факт, у надмірно амбітних князів та гетьманів знаходилося чимало прибічників в усіх верствах, готових піти битися із сусідом або братом. Як казав сам великий Тарас Шевченко устами свого героя, який не може знайти спокою навіть у потойбічному світі:
Як запродав Гетман
У ярмо християн,
Нас послав погуляти по своїй по землі,
Свою кров розлили
І зарізали брата.
Чужоземці лише вміло користувалися цією ситуацією. Без цього ні в кого з них не вистачило б сил підкорити Україну.
Протиприродно, коли подружжя похилого віку розводиться, бо дідусь із бабусею підтримують різних кандидатів у президенти на виборах. А це не анекдот. Таке дійсно було у наш час. І величезне зло своїй країні заподіяли політикани, які роздмухують такі конфлікти.
Коли це відчуття єдності із усім народом, буде у кожного, тоді Україна легко подолає усі труднощі. І внутрішньо- і зовнішньо- політичні.
І хай цього року пандемія завадить багатьом громадянам узяти участь у вже традиційнім ланцюзі єдності, єдність України буде жити. Пандемія не вб’є її, так само як не вбили і найтяжчі випробування історії.
Євгеній Познанський,
Магістр,
випускник історичного факультету КНУ ім.. Тараса Шевченко.
  • ПОДІЛИТИСЬ